«Війна мене змінила. Змінилися життєві цінності, погляди на життя. Я почав цінувати своє здоров‘я і здоров’я своїх близьких. Я бачу смерть, адже, війна - це жертви. Вона ніколи не є легкою, якою б вона не була. Це страх, смерть, голод і чиїсь страждання. Подивіться, що вони зробили в Бучі! Як можна малу дитину різати, вбивати?! Це - нелюди, - розповідає військовий Богдан Сітовський, - ми даємо їм відсіч. Ми змушені були залишити комфортне життя, щоб захистити жінок, дітей і тих, хто в тилу. Щоб вони спокійно жили».
Комфортне життя лучанин Богдан Сітовський залишив не вперше. У 2014 році був мобілізований у 51 бригаду, згодом прикомандирований у 24. Воював у Луганській області. Через поранення - комісували. Відновлювався, розвивався, працював, займався бізнесом і спортом. Одним словом: жив.
Коли почалося повномасштабне вторгнення Росії на наступний день пішов у місцеву тероборону, отримав зброю і поїхав на білоруський кордон. Два місяці перебував там. Окопувалися, укріплювали позиції.
«Нападу з боку Білорусі не було. Активні бойові дії йшли на Луганщині, Київщині, Харківщині, Донеччині, Херсонщині…тому, я з побратимами попросилися у підрозділ «Вовки Да Вінчі». На початку вересня брали Балаклію, Ізюм, Куп‘янськ, Шевченкове. Куп’янськ розбитий вщент. Люди у тих містах 8 місяців були в окупації. Раділи нам, бо залишились там лише проукраїнські. Колаборанти і російськоналаштовані повтікали. Звільнивши ті міста і побачивши, що там робиться, багато речей не вкладається в голові. Наприклад, масові поховання в Ізюмі. Від старого - до малого», - ділиться враженнями Богдан.
Військовий розповідає, що спочатку воював у мінометній батареї, а потім перекваліфікувався на екстрену медицину: евакуація 200 і 300 (вбитих і поранених).
«Працював на фірмі «ЛінкТранс» з важкою технікою: на маніпуляторах, самосвалах. Маю навички хорошої їзди, володію будь-якою технікою. Тому, командування прийняло рішення перевести мене на цю ділянку роботи. Знаю і вмію як поводитись з трофейною технікою: як включити масу, як завести. До речі, ми затрофеіли 38 російських танків», - каже Богдан Сітовський.
Чоловік впевнений, що без волонтерської підтримки на війні - ніяк. Коли виклав у соцмережах фото з фронту і написав потреби, то відразу Благодійний фонд «Добра справа» відгукнувся і відправив бус з потрібними речами на передову. Ця допомога була не одноразова, а переросла у тісну співпрацю. Хоча, зараз армія забезпечена і зарплати у військових хороші, проте держава не може впоратись з наслідками інтенсивної війни. Богдану Сітовському один луцький підприємець подарував автівку, яка була пошкоджена на фронті. Особистих 40 тисяч гривень віддав за ремонт. А безліч таких потреб закривають волонтери.
«Волонтер - це такий самий воїн, як солдат на передку. Тому що, солдат виконує свою задачу, а волонтери йому допомагають цю саму задачу виконувати. І разом - ми є сила! Без волонтерів я не знаю яким би був моральний стан у бійців. Був би не дуже…», - впевнений військовий.
Comments