«У Біблії написано, що потрібно робити добрі справи. Я завжди кажу в церкві: поїдьте туди хоч раз. Коли ви дивитись в Інтернеті чи по телевізору, то воно так не спрацьовує. А коли побачиш на власні очі яке у людей горе, поговориш з тими людьми, тоді вже не можеш сидіти склавши руки. Дружина каже: от побув 2 дні вдома і знову їдеш. А як сидіти? Така біда в Україні!
У нас світла не було по пару годин і вже більшість населення обурювалось. А там люди втратили домівки, родини, дітей. Просто в голову все це не вкладається», - емоційно розповідає про поїздки на Схід волонтер Віталій Павлік.
Чоловік мешкає у селі Цир на Любешівщині. Волонтерити почав ще перед повномасштабним вторгненням росії в Україну. Якраз перед великою війною, у січні, возили картоплю у Сєвєродонецьк та Лисичанськ. Після 24 лютого почали працювати активніше і більше. Заготовляли картоплю, купували свині і телята та переробляли на тушонки.
Згодом жінки та дівчата пекли, варили, морозили різноманітну продукцію: від печива, пирогів до пельменів та вареників, а Віталій Павлік з родичами та односельцями возив це все тим, хто найбільше потребував.
«Возили у Харківську область, у Золочів. Під Росію аж. Донецьку область майже всю проїхали. Були за 10 кілометрів від передової. Молодь їздила в Бахмут. Ще тоді не так критично там було, але вже «гаряче». Все туди возили: від батарейок до їжі. Багато разів їздили з Леонідом Борщем. Тут, на складах благодійного фонду «Добра справа» завантажували продуктові пакети, особисту гігієну, одяг, постіль, подушки, ковдри і доставляли військовим», - ділиться волонтер.
Крім того, допомагали цивільним, які постраждали від бойових дій чи перебували під окупацією. Запам‘яталося одне село у Херсонській області.
«За Херсоном є таке село Олександрівка. Воно багато разів переходило то туди, то сюди. Після того, як Олександрівку звільнили ЗСУ, росіяни іі повністю розбомбили. Там немає жодної вцілілої хати. Але, люди повертаються в рідне село. Староста каже, що місцевих мешканців вже нагодували. Немає таких, які брали буханець хліба, нюхали чи цілували і казали, що місяць чи два не бачили хліба. Зараз потрібні будматеріали: дошки, покрівельні матеріали і таке інше, щоб дахи накрити і поремонтувати будинки», - каже Віталій Павлік.
«Будемо старатись допомагати. Через таку біду в Україні не можна тепер сидіти і нічого не робити. Те, що казали, що захватять Україну за 3 дні, то це люди «малювали», а в Бога - свої плани. Він нам допомагає і оберігає. Звичайно, що був страх, коли їдеш у поїздку з двома синами. Троє з однієї хати…обережно так питаю в них: чи може хтось один залишиться вдома. Але ж ми живемо на кордоні з Білоруссю, яка постійно тримає нас в напрузі. Це ж теж небезпечно. Та Бог береже. Нині потреб таких немає, як раніше, коли люди були холодні-голодні, тому поїздок поменшало. Але, я не втомився і буду їздити скільки треба», - підсумував волонтер Віталій Павлік.
Comentários