top of page
  • Фото автораDiana Nykyforuk

Спогади про Голодомор: як знищували українців

Зламані життя. Втрачені долі.

Минуло 90 років, але ніхто не забув.


Сьогодні стрічки новин у соцмережах переповнені історіями про Голодомор, які передають діти від своїх батьків, дідусів та бабусь. Це розбиває серце. Та разом з тим і гріє його, бо молоде покоління усвідомлює та береже історію, переповідаючи її далі. Пам’ять про минуле — це своєрідний захист нашого майбутнього.


Хочемо поділитися декількома історіями, які сильно вразили нас.


Ангеліна Чмут пише про свого дідуся, який пережив Голодомор:

«він розказував нам маленьким про те, як вони їли ґлей(загуслий сік на вишневих деревах) та кору дерев, як варили баланду з лободи.

як люди пробували їсти ягоди з бузини, а вони були отруйними.

і я на серйозі робила собі замітки в голові, що треба їсти, якщо прийде голод.

розказував, як до них приповз його дядько і просив пристрелити, бо він просто повільно вмирав від голоду.

та історії, коли матері сходили з розуму і їли власних дітей.

ми тоді не розуміли всього, але він передавав нам як міг всі ті жахіття, які принесла нам «дружня сусідська країна».

а зараз, коли підпалювали поля, коли морять голодом полонених ми розуміємо, що стикнулись з тим самим жахливим звіром, який хоче тільки вбивати, нищити, грабувати і лишати після себе попелище.

ми не маємо права забути про це

просто не маємо права.»


Запис від Анастасії Ониськівної з слів її матері Федори:

«Всі пухли, ходили як тіні. Голодували і ми.

У мами були нові чоботи (тато купив мамі на весілля, як заміж виходила), то вона надумала піти в Остропіль і виміняти на щось з їжі.

Принесла буханку хліба, дала всім по скибочці, а братик притулив до губів той хліб і помер, навіть не встиг зʼїсти.

Ті проходили майже щодня, перевіряли чи нічого не появилось.»


Віра Устимівна зі спогадів матері Ганни:

«Люди вмирали як мухи, пухли і падали скрізь - на дорозі, в полі, в хаті. Виділяли хуру, в Марко

Ковальчук звозив на кладовище в яму. Брали

напівживих, щоб не їхати другий раз. Олекса Гулько вибрався з тієї ями. Доярки йшли з

роботи помогли йому добратися додому.

Тим, хто пішли до колгоспу давали їжу і житло, а хто не хотів, то все відбирали.

Мама ходила в Остропіль міняти одежу на крупу.

А брат Володя постійно питав: «Мамо, а коли

вже суп густий буде?».


2022 рік і нас знову прагнуть знищити, зламати життя і загубити долі.

Ми продовжуємо боротись.

Слава Україні!


4 перегляди0 коментарів

Comments


bottom of page