top of page
  • Фото автораDiana Nykyforuk

Історія волонтера фонду Олексія Максименка

Для волонтера Олексія Максименка війна розпочалась не 24 лютого 2022 року, а в 2014. Тоді його рідне місто Краматорськ три тижні було в окупації. Тоді у нього просто відібрали автомобіль. Тоді він і почав волонтерити.


З самого початку повномасштабного вторгнення з дружиною і дітьми переїхали у Луцьк, хоча була можливість відправити сім‘ю у Польщу. Дружина не захотіла. Для донецької сім’ї знайомі у Луцьку запропонували будинок. Олексій відразу почав волонтерити і співпрацювати з Благодійним фондом «Добра справа»


«Почав возити у Краматорськ допомогу: продукти харчування, медикаменти, які завантажував на складах «Доброї справи». А звідти евакуював людей. Три тижні з Рубіжного людей вивозили. Я знав, що ми поїдемо назад в Краматорськ, тому що тієї допомоги, яку платить держава біженцям не вистачить для того, щоб оплачували будинок зимою. А ще треба за щось жити», - розповідає волонтер.


Олексій таки повернувся з сім‘єю у Краматорськ. Проте, волонтерську роботу не припинив. Так само возить з Луцька своїм землякам продукти харчування, засоби особистої гігієни, ліки. А раз у три дні готує на кострі їжу для тих, хто залишився і не виїхав.


«Світла, газу немає. Люди просто виживають. Готую в основному другі блюда: плов, картоплю з м‘ясом і т.п. У «Пунктах незламності» дають чай і перше, тому я варю другі блюда. Завантажив у «Добрій справі» картоплю, тушонки. Планую борщі варити. З одного казана харчується 350 людей. Багато часу йде на приготування, бо дрова сирі. Останній раз 4,5 години готував плов. Трохи намучився», - ділиться Олексій.


Допомагають також і військовим. Дружина Олексія пере військову форму бійцям з передової. Але, запах війни неможливо відіпрати, каже волонтер.


«Жінка попросила купити спеціальні засоби пахучі для прання, щоб вбити цей запах. Запах крові, пороху, нікотину. Проте, цей запах війни ніякими засобами знищити неможливо. Але, всерівно, одяг стає чистим і це приємно», - розповідає Олексій.


До перемоги зупинятись не думає. Бо - українець. І хоче жити в незалежній Україні.


«Я не хочу жити під окупацією, під Росією. Я - українець. Але, розмовляю російською і постраждав від російської мови, бо путін почав нас «визволяти». Але, «Біблію» читаю українською і в Україні має бути державною мовою українська. Задавав запитання російським військовим: що ви зробили у своїй ДНР, ЛНР для розвитку? А нічого! Крадуть і вивозять наше українське. Нам з ними не по дорозі», - впевнений Олексій Максименко.


3 перегляди0 коментарів

Comentarios


bottom of page